Перш за все, на відносини, пов'язані з діяльністю у сфері автомобільного транспорту, поширюються, зокрема, норми Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-III, згідно з якими автобусні перевезення є видом послуг пасажирського автомобільного транспорту загального користування.

Так, відповідно до ст. 35 Закону № 2344-III внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування поділяються на міські, приміські, міжміські внутрішньообласні, міжміські міжобласні.

• До міських належать перевезення за маршрутами в межах території населеного пункту;

• до приміських – перевезення за маршрутами завдовжки до 50 км незалежно від адміністративно-територіального поділу, крім міських маршрутів;

• до міжміських внутрішньообласних – перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 км i які проходять у межах території Автономної Республіки Крим, області;

• до міжміських міжобласних – перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 км i які виходять за межі території Автономної Республіки Крим, області.

Внутрішні перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування здійснюються у звичайному (основний вид перевезень) i експресному режимах руху та у режимі маршрутного таксі (додаткові види перевезень).

Крім того, згідно з п. 33 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-III (зі змінами та доповненнями) надання послуг з перевезення пасажирів i вантажів автомобільним транспортом загального користування підлягає ліцензуванню.

Підпунктом 2.3.1 п. 2.3 розділу другого Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів i вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі), затверджених наказом Держпідприємництва України, Мінтранспорту України від 18.12.2003 р. № 136/985, передбачено, що суб'єкти господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів i вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі), відповідно до отриманої ліцензії повинні дотримуватися норм чинного законодавства про автомобільний транспорт i забезпечувати, зокрема, виконання Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 р. № 176.1* 

Згідно з п. 19 зазначених Правил пасажирський перевізник здійснює перевезення пасажирів за квитками, форма яких затверджується в установленому законодавством порядку. Статтею 38 Закону № 2344-III визначено, що для пасажира квиток на проїзд в автобусі i на перевезення багажу (для пільгового проїзду – посвідчення особи встановленого зразка) є документом на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, так само, як i ліцензія – для пасажирського перевізника, посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб – для водія автобуса.

Звернемося до Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договір (ст. 11 Цивільного кодексу).

Особливості договору про перевезення пасажира автомобільним транспортом визначено ст. 52 Закону № 2344-III.

Договір про перевезення пасажира автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між перевізником та пасажиром у письмовій формі (пасажирський квиток, договір, квитанція тощо) та вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, при туристичних перевезеннях, перевезеннях на замовлення – з моменту посадки в автобус. Такий договір набирає чинності з моменту посадки пасажира в автомобільний транспортний засіб i діє до моменту його висадки у пункті призначення.

Пасажир може відмовитися від договору про його перевезення та одержати в установленому порядку компенсацію вартості проїзду.

Отже, для пасажира не є важливим: пасажирський перевізник працює на загальній системі оподаткування чи є платником єдиного податку, для нього з юридичної точки зору важливо отримати якісну послугу за договором, тобто за придбаним квитком. У свою чергу, згідно зі ст. 53 Закону № 2344-III пасажир зобов'язаний мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, а за наявності права пільгового проїзду – відповідне посвідчення.

Відповідно пасажирський перевізник незалежно від системи оподаткування, за якою він працює, повинен надати пасажиру квиток на проїзд.

Далі розглянемо порядок розрахунків під час продажу квитків на автомобільному транспорті.

Правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР (у редакції Закону України від 01.06.2000 р. № 1776-III, зі змінами та доповненнями), i встановлення норм щодо застосування або незастосування РРО в інших законах не допускається.

Отже, під час продажу проїзних i перевізних документів на автомобільному транспорті з видачею талонів, квитанцій, квитків з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю РРО та розрахункові книжки не застосовуються (п. 4 ст. 9 Закону № 265/95-ВР). Тобто у цьому випадку такий виданий розрахунковий документ (квиток, квитанція, талон) прирівнюється до розрахункової квитанції.

Але якщо видаються талони, квитанції, квитки без нанесених друкарським способом серії, номера, номінальної вартості або якщо такі документи не видаються, то розрахунки повинні проводитися на загальних підставах – із застосуванням РРО. Винятком є продаж квитків у кіосках та салонах транспортних засобів для проїзду в міжміському автотранспорті, який дозволяється здійснювати без застосування РРО із використанням розрахункової книжки (п. 10 Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 р. № 1336). При цьому розрахункові книжки повинні використовуватись на місцях проведення розрахунків у господарських одиницях тих суб'єктів підприємницької діяльності, що зареєстрували ці розрахункові книжки.

Отже, документом на перевезення (відповідно договором про перевезення) при розрахунках із застосуванням РРО є фіскальний чек касового апарата, а при розрахунках із використанням розрахункової книжки – розрахункова квитанція.

На виконання Закону № 265/95-ВР ДПА України було розроблено Порядок реєстрації та ведення книг обліку розрахункових операцій i розрахункових книжок, затверджений наказом від 01.12.2000 р. № 614 (за текстом – Порядок), яким установлено, що при наданні послуг пасажирським автомобільним транспортом КОРО реєструється на кожного кондуктора або за рішенням суб'єкта підприємницької діяльності – на кожний транспортний засіб (п. 2.2 розділу другого Порядку).

Згідно з п. 2.3 розділу другого Порядку форма КОРО, що використовується при наданні послуг пасажирським автомобільним транспортом у разі проведення розрахунків без застосування РРО, повинна відповідати формі товарно-касової книги, наведеній у додатках 13 (для міських та приміських автобусних маршрутів) та 14 (для міжміських автобусних маршрутів) до п. 3.1.1 Інструкції про порядок обліку бланків квитків на проїзд автомобільним транспортом та готівки, отриманої від перевезень пасажирів i багажу, затвердженої наказом Мінтранспорту України від 31.05.2000 р. № 279. При цьому на титульній сторінці повинна бути зазначена назва документа «Книга обліку розрахункових операцій»; квитково-касові листи в книзі повинні бути послідовно пронумеровані, обидві частини кожного квитково-касового листа повинні мати однакові серію (три літери) та номер (шість цифр), нанесені друкарським способом при виготовленні. Серії (у межах трьох літер) та номери (у межах шести цифрових розрядів) квитково-касових листів не повинні повторюватися в КОРО, зареєстрованих одним СПД.

Відповідно до п. 7.12 розділу сьомого Порядку КОРО, що використовується при наданні послуг пасажирського автомобільного транспорту у разі проведення розрахунків без застосування РРО, заповнюється та використовується згідно з підрозділом 3.2 «Порядок ведення товарно-касової книги» Інструкції № 279 з урахуванням інших вимог цього розділу Порядку.

Доречно навести запитання щодо застосування КОРО у разі проведення розрахунків при наданні послуг з перевезення пасажирів.

Чи повинен приватний підприємець – платник єдиного податку, який надає послуги з перевезення пасажирів мікроавтобусом, вести Книгу обліку розрахункових операцій, якщо він веде Книгу обліку доходів та витрат та квитково-облікову документацію?2*

(Приватний підприємець П. Кривошея, м. Донецьк) 

Оскільки водій, який здійснює перевезення пасажирів, не має можливості заповнювати Книгу обліку доходів i витрат безпосередньо на місці реалізації квитка після кожного факту такого продажу, суб'єкт підприємницької діяльності, який надає послуги з перевезення пасажирів, наприкінці робочого дня зазначає в Книзі загальний дохід та обчислює денну суму валового доходу.

Щодо порядку проведення розрахунків за надані послуги з перевезення пасажирів мікроавтобусом приватним підприємцем – платником єдиного податку, то згідно з п. 6 ст. 9 Закону 265/95-ВР РРО та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами підприємницької діяльності – фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (у тому числі шляхом отримання Свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів i витрат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням державного органу, уповноваженого провадити державну регуляторну політику. Водночас ст. 9 не звільняє від необхідності використання КОРО відповідно до п. 2.3 розділу другого Порядку. Отже, приватний підприємець – платник єдиного податку при розрахунках за надані послуги з перевезення, який у будь-якому випадку повинен надати документ пасажиру (талон, квитанцію, квиток з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю чи без нанесених друкарським способом серії, номера, номінальної вартості), не застосовує РРО відповідно до п. 6 ст. 9 Закону № 265/95-ВР, веде КОРО, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг), та Книгу обліку доходів та витрат з метою визначення суми чистого доходу для подальшого заповнення відповідної декларації.

Слід нагадати, що у разі незастосування у такому випадку КОРО до суб'єкта підприємницької діяльності – платника єдиного податку застосовуються фінансові санкції у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за невикористання КОРО при здійсненні розрахункових операцій (п. 3 ст. 17 Закону № 265/95-ВР).

Зазначимо, що п. 19 ст. 73 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.2004 р. № 2285-IV зупинено на 2005 р. дію ст. 25 Закону № 265/95-ВР i на сьогодні суми фінансових санкцій, визначені статтями 17 – 24 Закону № 265/95-ВР, підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до державного бюджету в місячний термін з дня прийняття органами ДПС України рішення про застосування таких фінансових санкцій.

Розглянемо ще одне запитання щодо порядку проведення розрахунків при наданні послуг з перевезення, але вже з боку отримувача таких послуг.

Підзвітна особа до Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надала квитки на проїзд у маршрутному таксі (із серією та номером, зазначенням маршруту, датою та часом відправлення, вартістю). Чи зобов'язаний водій маршрутного таксі надавати особам, направленим у відрядження, інші документи (Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності – фізичної особи, Свідоцтво про сплату єдиного податку)?

(Маріупольський навчально-консультаційний центр
Донецького державного університету
економіки i торгівлі ім. М. Туган-Барановського)

Пунктом 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР визначено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Згідно зі ст. 2 Закону № 265/95-ВР розрахунковий документ – документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, i зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Відповідно до п. 2.5 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом № 614, форма i зміст розрахункових документів (крім тих, які друкуються реєстраторами розрахункових операцій), що використовуються при наданні послуг пасажирським автомобільним транспортом, повинні відповідати Типовим формам квитків на проїзд пасажирів i перевезення багажу автомобільним транспортом, затвердженим наказом Мінтранспорту України від 31.05.2000 р. № 278,3* за винятком квитків на приміські автомаршрути (типи ПА-1, ПА-2), міські автомаршрути (типи МА-1, МА-2), багажних квитків на приміські автомаршрути (тип КБ-2).

Наказом № 278 затверджено Типові форми квитків на проїзд пасажирів автомобільним транспортом на міжміських маршрутах (тип I, тип II, тип III, тип IV).

Додана до запиту копія квитка на автобус за маршрутом Донецьк – Маріуполь повністю відповідає вимогам наказу № 278 щодо форми та заповнення квитка на автобус типу II.

Таким чином, розрахунки з пасажиром (у цьому випадку підзвітною особою) здійснено згідно з чинним законодавством.

Надання інших документів водієм маршрутного таксі законом не передбачено.

Щодо витрат підприємства на відрядження зазначеної особи, оскільки працівник подав до бухгалтерії підтверджуючий документ, що засвідчує вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків, то вони можуть бути включені до складу валових витрат платника податку (пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами та доповненнями)). Отже, є законна підстава для компенсації бухгалтерією підприємства витрат працівника (підзвітної особи) за отримані ним послуги з перевезення.4* 

З вищенаведеного можна дійти висновку, кому з перевізників варто надати перевагу пересічному громадянину: тим, які надають якісні послуги i засвідчують їх видачею перевізного документа, тобто діють у межах законодавства, або тим, які, приймаючи готівку безпосередньо в кишеню (у немалих сумах), не збираються задовольняти права пасажирів.

Марія Гуріна 
Завідувач відділу з питань бухгалтерського обліку та аудиту «Вісника»